Бійчук Назар - людина-оркестр: «Я дуже люблю свою роботу. Ні, навіть не так: я обожнюю свою роботу і за кожних молодят переживаю, як за рідних»

Багато хто знає, що у Львові є такий веселий ведучий, який  будь- яку забаву перетворить на справжнє свято. Нудьгувати не доведеться. Однак  не всі здогадуються, наскільки він багатогранний.  Почнімо спочатку. 

Назаре, більшість знайомих та малознайомих людей знають тебе як першокласного тамаду. А це далеко не всі твої таланти та здобутки.
Почнемо з того, що я все ж таки звик, щоб мене називали ведучим, а не тамадою ( сміється). А насправді життя – кольорове та цікаве.
Саме це ти і намагаєшся передати усім радіослухачам?
Розкажи про роботу на «Люкс – ФМ»

Я вже більше дванадцяти років працюю на радіо, з них   дев'ять  - на «Люксах». Зараз веду ранкову програму.  Поки Ви спите -  я вже готуюсь до роботи (сміється).
Ти не лише радіоведучий, а ще й хореограф…
Коли я навчався  на другому курсі в університеті,  вирішив створити свій власний хореографічний колектив.
Танцями я займався ще з дитинства, тому мріяв  зробити театрально-хореографічну постановку. Минулого року на сцені театру ім. М. Заньковецької мені вдалося реалізувати свій задум . Вистава  «Сусіди» для мене була на даному етапі певним  апогеєм. Було, що сили закінчувалися, але в мене була суттєва моральна підтримка друзів, і саме це допомогло .
Твоя «танцювальна епоха» на цьому закінчилася?
Чому закінчилася? Я досі викладаю,  вже понад п»ятнадцять років керую   Театром танцю «Абсорбція», маю за плечима шість поколінь випускників.
Окрім радіо і танців ти маєш ще й  телевізійний досвід.
Справді, це надзвичайно цікаво – брати участь у телевізійних проектах. Зокрема, я більше чотирьох років працював у телепрограмі «Велика різниця» актором-пародистом. Впевнений, якщо ви були фанатом цього шоу, то неодноразово бачили   мене у сценах, але навіть не здогадувалися, що це я.  Там використовували багато гриму. Скажімо, один з найвдаліших моїх образів - це мій земляк Андрій Кузьма. 

А з чого почалося твоє захоплення весіллями?
В дитинстві я дуже хотів бути актором або  режисером.  Все починалося ще в дворі – ми з друзями організовували різні дитячі вистави, а глядачами були наші батьки.
Потім я дуже хотів піти вчитися «на актора», але, як це буває, батьки були категорично проти. Безапеляційне мамине  «спочатку серйозна освіта, а потім вже  вступай, куди хочеш» - і як результат - фізико-математичний факультет.

А як з фізика ти перевтілився на шоумена, ведучого?
Якщо чесно, то я і фізиком по-справжньому ніколи не був. Освіту здобув, але за спеціальністю ніколи не працював. Принаймні  за цією ( сміється).
У мене було досить таки активне студентське життя, позаяк завжди хотілось чогось феєричного та веселого. Одного прекрасного дня мене запросили друзі моїх друзів, щоб я  провів їм весілля. Зізнаюся, я дуже добре пам’ятаю цей день : «кулінарка» на вулиці Пулюя, багато гостей, а я – юний хлопчина, 19 років. Хвилювався страшенно. Але потім почав помаленьку – слово за слово, запрошувати людей до тостів. Тоді всі думали, що я просто звичайний гість, просто дуже активний. Слово « тамада» було практично нікому не відоме.
Знаєте , що  кумедно? Мій перший гонорар був 15 доларів. П’ять доларів я віддав «звукачеві», п’ять на таксі, а решта – мені. 

Перше весілля, мабуть, будеш пам’ятати завжди?

Сто відсотків. Ну а потім вже пішло-поїхало. Колись весілля були набагато «потужніші», не такі, як зараз. Забава розпочиналася вдень о другій годині, а закінчувалася о 5 ранку.  Безперечно, доводилося більше працювати, але я б це навіть роботою не назвав. 

Власне, твій «козир» - це те, що ніколи не буває сумно. У твоєму арсеналі безліч жартів, розваг та конкурсів. Ти готуєшся заздалегідь? Пишеш сценарії, плани?
Та які там сценарії! Я веду весілля вже більше 19 років, тому вже навчився відчувати публіку. Та й я, якщо чесно, спеціально заготовок перед святом не роблю. Є такі забави, де публіка більш-менш знайома між собою, їм весело та цікаво спілкуватися. Тут головне відчути і, як то кажуть, не нашкодити. Знаєте, інколи  гості нарікають  на ведучих – мовляв, не дає «ані з'їсти,  ані закусити». Намагаюсь відстежити, щоб все було гаразд.
А інколи буває так, що на святі публіка дуже різна – і молоді, і старші, і професори, і інженери, і фермери. Намагаюся збалансувати  і жарти,  і програму, щоб усі комфортно себе почували.
Чи завжди вдається?
Я не хочу себе хвалити, але, зізнаюся, є багато таких випадків, коли мене після весілля запрошують провести день народження когось із  батьків наречених, потім бабусь і дідусів, потім хрестини і так далі. Ці люди для мене вже значно ближчі, аніж звичайні клієнти.
Нещодавно я вирішив підрахувати, скільки весіль я вже провів . Як виявилося -  понад  900. Уявляєш? Ще трішки -  і будемо святкувати ювілей.
Вражає. Що ти найбільше любиш на цих забавах?
Чесно? Дітей. Я дітей просто обожнюю. Намагаюся з ними не спілкуватися, як аніматор,  або через   «усі -пусі». Якщо ти розмовляєш з  дитиною, як з дорослою, то можна багато чого почерпнути. А ще вражає їхня щирість і безпосередність. Надіюся, що колись буду озвучувати дитячі мультики.  
Ти сентиментальний?
Дуже. Я щиро люблю свою роботу. Навіть не так: я просто обожнюю свою роботу. Коли ти працюєш в залі, який переповнений позитивною енергетикою, світ наповнюється позитивом та щастям.


Розмовляла Ольга Березюк

27 Серпня 2015